Адвокатська компанія "Соколовський і Партнери"

Сильна команда податкових адвокатів
  • Eng
  • Рус
  • Укр

19 років на ринку юридичних послуг

 
 
  • Податкова адвокатура, податкове планування, податкове представництво, спори з податковою, юридична допомога під час податкових перевірок, оскарження рішень ДПІ
  • Оптимізація кредиторської та дебіторської заборгованості, досудова санація, стягнення заборгованості, банкрутство
  • Господарські спори, тендерне законодавство, складання договорів, вирішення корпоративних спорів
  • Правова допомога адвоката у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному процесах, представництво інтересів в Європейському Суді з прав Людини
  • Консультації з експортно-імпортних операцій, підготовка контрактної документації, оскарження рішень митних органів в адміністративному та/або судовому порядках
  • Правова допомога під час допиту, захист в суді, оскарження дій слідчого, прокурора, слідчого судді, адвокатська допомога потерпілому
  • Комплексна правова експертиза господарської діяльності юридичної особи з метою визначення її справедливої ​​ціни на ринку і реального стану активів
  • Супровід угод (M&A) з аналізом фінансових господарсько-правових і податкових наслідків, вибір найбільш оптимальних юридичних та економічних рішень
  • Розробка та впровадження антикорупційних програм, здійснення compliance-процедур, супровід під час розслідування корупційних правопорушень
  • Оформлення прав на землю, вирішення земельних спорів, консультації з земельного законодавства, юридична допомога сільськогосподарським виробникам
  • Консультації з трудового права, складання внутрішніх документів підприємства, адвокатська допомога у вирішенні трудових спорів, консультації з охорони праці

Телефони в Києві: +38 (044) 495-19-28, 495-19-29, 275-67-99

Ел. пошта: pravo@splf.ua

Skype: splf.ua

Нікчемні правочини: позиція податкової

Номінас Кирило, старший юрисконсульт АО «Адвокатська компанія «Соколовський і Партнери»

У даній публікації викладені питання діяльності податкових органів в сфері визнання ними правочинів суб'єктів підприємницької діяльності нікчемними.

Державною податковою адміністрацією України з метою формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, відпрацювання суб'єктів господарювання, які надали податковий кредит і не задекларували податкові зобов'язання, здійснюють операції не обумовлені економічними причинами (цілями ділового характеру) були розробленні та направленні для використання у відповідні органи Методичні рекомендації (орієнтовний алгоритм дій) органів ДПС по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами (далі Рекомендації).
Цікавим є те, що Рекомендації розроблені, зокрема із «дотриманням вимог, правової позиції суддів, сформованої у рішеннях вищих касаційних інстанцій, з урахуванням міжнародного досвіду (Постанова Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 12.10.2006 р. N 53)».
До чого мають призвести Рекомендації припустити не важко: з'явиться досить суттєва маса позовних заяв поданих у зв'язку з наданням (чи, скоріше, на виконання) цих Рекомендацій. Тоді треба буде пояснювати, яка насправді була правова позиція судей, та чи цілком вона відповідає обставинам справи, і в якій мірі має враховуватися міжнародний досвід.
Щодо використання міжнародного досвіду, а саме, Постанови Пленуму ВАС РФ, слід відмітити дуже далеку схожість норм права та правових позицій судів в цій сфері. Більше того, якщо прослідкувати історію прийняття зазначеної постанови не важко зрозуміти, що вона приймалася «дещо для інших цілей», ніж для узагальнення практики у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами. Поняття «податкової вигоди» та недобросовісності платників податків та «вигодонабувач» «не настільки добре знайомі» нашому законодавству та судовій практиці, щоб вже використовувати міжнародний досвід при оцінці судами доказів обґрунтованості виникнення податкової вигоди, тому частково позицію податківців вітчизняні суди можуть і не зрозуміти. Але до питань термінології ми повернемося пізніше.
Окремо слід зазначити деяку непослідовність Рекомендацій у їх меті, так, не зрозуміло чи вони більше спрямовані на виявлення злочинів щодо ухилення від оподаткування, чи на конфіскацію коштів, отриманих за нікчемними (а може і не завжди нікчемними) угодами. Чи можна вже робити висновок про нерозривний зв'язок між цими напрямками діяльності органів податкової служби?
Відповідно до Рекомендацій для викриття та документування злочинів щодо ухилення від оподаткування важливе значення має дослідження фінансових потоків, вивчення і підтвердження обставин реальності здійснених і відображених документально операцій, з'ясування обізнаності і системності у псевдодіяльності тих, хто зловживає наданими правами і наносить шкоду іншим особам та державі, тобто має намір одержати зиск виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість.
Таким чином Рекомендаціями окреслюються напрямки сфер діяльності для дослідження під час проведення перевірок.
В Рекомендаціях зазначається, «що наявність комплексу доказів, посилання на які містяться в акті перевірки, буде підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами».
На практиці ж, податківці не особливо обтяжують себе зібранням доказів та фіксуванням їх в акті перевірки, просте перелічення статей Цивільного та Господарського кодексів щодо недійсності правочину і висновок про нікчемність правочину - ось це зручніше, і податківцям легше і бюджету приємно (можливо буде в майбутньому). Але ж не слід забувати, що презумпцію правомірності правочину ще ніхто не відміняв (ст. 204 ЦК України).
Отже суб'єктам підприємницької діяльності слід уважніше ставитися до перевірок контролюючими органами, зокрема, в разі наявності в акті перевірки згадувань нікчемності тих чи інших договорів підприємства слід готуватися до оскарження рішень податкової та до суду в якому податкова буде стягувати в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами.
Відповідно до ч .1 ст. 207 Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Очевидною є різниця в регулюванні питань недійсності цивільно-правових правочинів та господарських зобов'язань в Цивільному та Господарському кодексах. В Рекомендаціях особливо увагу на це не акцентується втім, слід зазначити, що відповідно до абз. 2 п. 21 Листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» за N 01-8/211 від 07.04.2008 року стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може. Необов'язковість даного листа не будемо обмірковувати, наведена ж правова позиція має повне право (вибачте за тавтологію) на життя, ґрунтується на системному тлумаченні норм права і може використовуватися особами, щодо яких застосовують положення ст. 207 ГК України, яка до речі нерозривно пов'язана із ст. 208 ГК України. Звичайно ґрунтувати свій захист суб'єктам правовідносин лише на таких підставах не варто, але звернути на нього увагу обхідно.
Крім того, правова позиція Вищого адміністративного суду України в подібних справах наступна ( постанова ВАСУ від 29.04.2009 року по справі № 5/1059-19/185А): норму ч. 1 ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Можна сказати, що підходи цих вищих спеціалізованих судів суттєво відрізняються, при цьому зазначимо, що не застосуванню згідно зазначеного Листа ВГС України підлягає стаття 207 ГК України, а не 208 хоча зв'язок між ними прямий. Наразі важливим є надання остаточної відповіді щодо цих питань Верховним судом. А поки, що суб'єктам підприємницької діяльності слід доводити правомірність своєї правової позиції, у досить непростих умовах, необхідним при цьому є отримання професійної правової допомоги.
Взагалі, регулювання цих питань в нашому законодавстві знаходиться на дуже низькому рівні, і скільки існували подібні норми, стільки вони створювали непорозуміння при їх застосуванні, а часом сприяли зловживанням тих чи інших органів державної влади. Слід згадати хоча б застосування ст. 49 ЦК УРСР, яка передбачала цивільно-правову конфіскацію (якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави). Як бачимо відрізняється від теперішньої редакції ст. 208 ГК України досить суттєво. В ст. 208 ГК України передбачаються санкції з особливим порядком їх застосування (визнання господарського зобов'язання недійсним). Мабуть вірніше все ж визнати ст. 208 ГК України такою, що суперечить ст. 228 та не застосовувати її відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України. Але, ВАСУ свою позицію, схоже вже сформував і вона більш приємна для податківців.
Недосконалість регулювання на законодавчому рівні призводить до формування відповідних практик, які намагаються розставити всі крапки над «і», зокрема щодо строків застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, судочинства, в порядку якого мають розглядатися відповідні справи тощо.
Такою недосконалістю наразі користуються податкові органи, але в разі захисту інтересів суб'єктів підприємницької діяльності професійними юристами, вона може бути спрямована як раз на захист підприємців, адже працівникам податкової, виконуючи вказівки вищестоящих органів (осіб), іноді доводиться нехтувати основоположними правовими принципами та відстоювати досить суперечливі позиції.
Відповідно до п. 2.3. Рекомендацій дослідженню підлягають такі ознаки, які у сукупності можуть вказувати на нікчемність правочину: встановлення зв'язків між підприємствами-транзитерами та вигодонабувачем, наявність його взаємозалежних або афілійованих осіб (спільні засновники, наявність посадових осіб, які одночасно виконують функції на декількох підприємствах, адреса місцезнаходження); аналіз штату працівників та відповідність його фактичним можливостям виконати взяті зобов'язання; дослідження факту існування сталих системних зв'язків в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного; посередниками є суб'єкти господарювання, які систематично не сплачують податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, які за місцезнаходженням не знаходяться, не звітують про свою діяльність або подають податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності.
Але, вказуючи на можливість дослідження таких питань, податківцям не вказують яким саме чином здійснювати таке дослідження чи аналіз. Оскільки чинним законодавством не передбачено способу отримання відповідної інформація, можна зробити (з урахуванням практики, цілком обґрунтовано) припущення, що при здійсненні перевірки контролюючі органи будуть вимагати надання таких даних, хоча на таке вимагання права в них не буди, своїми вже звичними, але не завжди законними методами. Наприклад, важко зрозуміти яким чином при проведенні податкової перевірки будуть встановлювати фактичні можливості штату працівників... І хоча окремий розділ Рекомендацій присвячено якраз заходам забезпечення реалізації повноважень ОДПС під час формування доказової бази, відповіді на поставлені вище запитання вони не дають, але все ж позитивним є те, що податківців зайвий раз орієнтують на здійснення своїх повноважень в судовому порядку.
В цілому слід зазначити, що Рекомендації орієнтують податківців на більш ґрунтовне зібрання доказів нікчемності (чи підстав визнання недійсності) під час проведення перевірок ніж це було раніше, це також може використовуватися платниками податків, якщо, наприклад, податківці не збираючи доказів просто стверджують факт нікчемності того чи іншого правочину (тобто можна буде вказувати на відсутність необхідних доказів).
Щодо питань термінології, слід зазначити, що Рекомендації були далеко не першим документом, що містив відповідну термінологію, але загрозливі наслідки для платників податків ця термінологія набула не в останню чергу через «діяльность податківців в сфері нікчемних правочинів». Так, відповідно до Листа ДПА України N 8216/7/16-1417 від 17.04.2009 «Про надання роз'яснення щодо застосування Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» ДПА зазначає, що «під податковою вигодою слід розуміти незаконне благо, що отримує платник податку у вигляді мінімізації податкових зобов'язань шляхом заниження ціни продажу постачальником (виробником) або шляхом декларування незаконно сформованого податкового кредиту (отримувачем)»; «під вигодонабувачем слід розуміти суб'єкта господарювання (платник ПДВ), діяльність якого спрямована на отримання податкової вигоди, - виробник або отримувач (товарів, послуг), що здійснює господарські операції з використанням податкових ям (в тому числі по ланцюгу поставки товару)» (дані терміни надані податковою для відповідних цілей, але скоріше за все їх будуть використовувати і не тільки в рамках зазначеного Порядку).
Спробуємо порівняти з терміном «податкова вигода», наданим Пленумом Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, (до речі, введено вперше). Отже, під податковою вигодою для цілей постанови Пленуму ВАС РФ від 12.10.2006 р. N 53 розуміється зменшення розміру податкового зобов'язання внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, отримання податкового вирахування, податкової пільги, застосування більш низької податкової ставки, а також отримання права на повернення чи відшкодування податку з бюджету. Пленум ВАС РФ ввівши новий термін, одразу зробив поділ податкових вигод (зазначив, якими вони можуть бути встановлені судом) на обґрунтовані та необґрунтовані.
Різницю побачити неважко, негативність поняття «податкова вигода» в українському розумінні терміну (принаймні згідно Листа) прослідковується не озброєним оком. Де ж подівся міжнародний досвід? Зазначимо, що термін «податкова вигода» в Росії був введений вчасно і в потрібному місці, потрібним органом державної влади, в Україні ж довільні тлумачення ДПА можуть мати негативні наслідки як для платників податків так і для права та законодавства країни, адже замість того, щоб запозичити корисний досвід ДПА використовує його в цілях не завжди правових. Насправді, доречним є прийняття однією з вищих судових інстанцій відповідного роз'яснення з цих питань і бажано з урахуванням вже проробленої роботи з роз'яснення права інших вітчизняних судів.
Відповідно суб'єктам підприємницької діяльності слід дуже обережно ставитися до відносин з податковими органами, зокрема, в розрізі надання документів, пояснень, запрошенням на допит в якості свідка, по справах, які ніби і не стосуються саме вас, а скоріше ваших контрагентів бо досліджується весь ланцюг руху товару тощо. Вчасне отримання правової допомоги при перевірці контролюючими органами допоможе при наданні послуг адвоката по веденню кримінальних справ, а можливість відкриття кримінальних справ, в разі нікчемності (на думку податкової) правочину дуже висока.
Адвокатське об'єднання «Адвокатська компанія «Соколовский і Партнери» надає послуги адвоката по веденню кримінальних, цивільних, господарських справ, а також здійснює представництво інтересів клієнтів в господарськиї, адміністративних та загальних судах.

Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.