Доступ до справи обмежений

Доступ до справи обмежений

Лисовець Тетяна, адвокат старший партнер АО "АК" Соколовський і Партнери "
Опубліковано в газеті "Юридична практика"

Вже майже півтора року країна живе зі зміненими правилами судочинства і судоустрою, які, голосно називаються судовою реформою. На мій погляд, одним з її результатів мало б стати спрощення доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя. Деякі практикуючі юристи, здатні швидко пристосуватися до нових порядків, вітають такі зміни, що дозволяють їм отримати переваги на ринку юридичних послуг. Але чи доступнішим стало правосуддя для громадян та юридичних осіб?

Візьмемо, приміром, багатостраждальний Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України), чиї норми покликані захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб від незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб. Прийняття даного кодексу свого часу з надією було сприйнято юристами і правозахисниками на істотне скорочення кількості незаконних рішень суб'єктів владних повноважень та приведення їх дій у відповідність з нормами Конституції і Законів України. Суб'єкти господарювання, а потім і прості громадяни почали активно звертатися з адміністративними позовами до судів і змушувати владу змінювати її думку про власні повноваження та місце в суспільстві. Здавалося, ніщо не може зупинити цей поступальний рух у бік правової держави. Однак, аналіз деяких змін до КАС України, на жаль, дає привід говорити про суттєве обмеження в доступі громадянами та юридичними особам до правосуддя.
Норми статті 99 КАС України скоротили строки звернення до суду з адміністративним позовом з одного року до шести місяців. Таким чином, держава вирішує проблему соціальних виплат, одержуваних громадянами на підставі судових рішень. Тепер життя пенсіонерів, чорнобильців та інших незахищених верств населення перетворилася на нескінченну судову тяганину, тому що кожні півроку їм слід звертатися до суду з новим позовом. Законодавець, мабуть, таким чином, хоче зменшити виплати, розраховуючи, що ліниві, зайняті або люди, що просто втратили надію втомляться вести цей нерівний судовий бій з державою.
Крім того, скорочені терміни подачі адміністративного позову, визначені положеннями четвертої та п'ятої частин статті 99 КАС. При чому, зазначені норми досить часто стосуються одних і тих же ситуацій, у зв'язку з тим, що законом передбачений порядок досудового оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого останній може пред'явити вимогу про стягнення грошових коштів.
На жаль, на даний момент відсутня однозначна судова практика, про те, яку з частин ст. 99 необхідно застосовувати в цьому випадку. У зв'язку з цим, ніхто не гарантує позивачу прийняття позову протягом місяця з моменту, коли стало відомо про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги в порядку досудового врегулювання спору. Адміністративні суди досить часто дотримуються правової позиції, що в даному випадку термін для подачі позову повинен становити місяць з моменту, коли особа дізналася про винесення рішення, як того вимагає частина п'ята статті 99 КАС України.
Заради справедливості, однак, слід зазначити, що питання оскарження податкових рішень Вищий адміністративний суд України роз'яснив у листах: № 203/11/13-11 від 10.02.2011 р. «Про однаковому застосуванні адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства Україна »та № 945/11/13-11 від 05.07.2011 р.« Про застосування строків звернення до адміністративного суду у справах, що виникають з податкових відносин». У цих листах ВАСУ відзначив, що для захисту прав, свобод та інтересів особи, згідно з положеннями частини третьої статті 99 КАС України, КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Такі спеціальні терміни, згідно думки ВАСУ, мають пріоритет у застосуванні до загального строку звернення до адміністративного суду, зазначеним у частині другій статті 99 КАС України, а також скороченими термінами, зазначеними у частинах четвертій і п'ятій статті 99 КАС України. Тому, для звернення до суду у зв'язку з оскарженням податкових рішень застосовується термін, визначений положеннями пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, тобто 1095 днів.
Але, на жаль, положення Податкового кодексу України поширюються виключно на оскарження податкових рішень, а на взаєминах з податковими органами життя не закінчується.
Як приклад, можна згадати лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України під номерами 1400/1/6/13-11 1080/0/4-11 від 06.09.2011 року. У ньому вищі судові органи звертають увагу, що спори про нарахування суб'єктом владних повноважень і здійснення соціальних виплат є публічно-правовими, у зв'язку, з чим під час вирішення питання про дотримання позивачами строку звернення до адміністративного суду необхідно виходити з норм статті 99 КАС України.
Змінилася не в кращу, на мій погляд, сторону і стаття 100 КАС України. Попередня редакція цієї статті передбачала прийняття до розгляду адміністративного позову незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду і пропуск цього терміну був підставою для відмови в задоволенні позову лише в разі, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Це давало позивачу, яка оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що пропустив з якої-небудь неповажної причини термін для звернення до адміністративного суду, можливість довести незаконність дій органів влади.
Нині діюча редакція статті 100 КАС Україні передбачає залишення без розгляду позову, поданого після закінчення строків, встановлених законом, якщо суд за заявою особи, яка подала позов, не знайде підстав для поновлення строку.
Свою лепту в обмеженні доступу до правосуддя в спорах із суб'єктами владних повноважень вніс Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8 липня 2011 р., який без сумніву можна вважати однією зі складових судової реформи. Частиною другою статті 4 цього Закону встановлено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру в сумі 1 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати і не більше двох розмірів заробітної плати.
При цьому, законом не встановленомо поняття позову майнового характеру в адміністративному судочинстві. Таким чином, вирішення питання, що таке «позов майнового характеру», тобто, чи належить до цієї категорії позовів позов про скасування рішень суб'єктів владних повноважень про стягнення грошових коштів, або ж це позов про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єктів владних повноважень, поданий відповідно до частини другої статті 21 КАС України, віддано на розсуд суду. Суди, після вступу в силу Закону України «Про судовий збір», можуть вимагати, наприклад, сплати судового збору за подання позову про скасування рішень органів влади та місцевого управління, як за подачу позову майнового характеру. У цьому випадку, суб'єкти підприємництва та громадяни з невеликими доходами, яких у нашій країні більшість, серйозно задумаються про доцільність відновлення порушеного права в судах.
Збільшення вартості здійснення судочинства в господарському та цивільному процесах виправдано, оскільки судовий збір, у разі задоволення позову, ляже на плечі сторони, що програла, що, в свою чергу, фактично є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань і може підштовхнути сторін до вирішення спору мирним, позасудовим шляхом. В адміністративному процесі такий принцип не спрацьовує. Вигравши судовий спір позивач навряд чи реально отримає компенсацію сплаченого судового збору, так як у бюджеті на ці витрати гроші практично не закладаються. Крім того, це жодним чином не мотивує посадових осіб суб'єктів владних повноважень до суворого виконання Конституції і Законів України, як і не накладе табу на їхні незаконні рішення, дії або бездіяльність.
Хтось може побачити в цьому позитив, тому що завдяки зазначеним нововведенням зменшується навантаження на адміністративні суди. Але це дуже поверхневий підхід. В адміністративних судах вирішуються не суперечки між фізичними та юридичними особами, а питання про законність рішень або дій суб'єктів владних повноважень. Згода з незаконним рішенням суб'єктів владних повноважень сприяє процвітанню вседозволеності та корупції в органах влади.
Крім того, відмова від оскарження незаконного рішення суб'єктів владних повноважень, яке, на перший погляд, несе незначні негативні наслідки, в майбутньому може виникненню проблеми куди більш значної за своїми масштабами.
Підтвердженням цьому може слугувати залишення без оскарження податкового повідомлення-рішення на суму 170 гривень, нарахованого за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, згідно із пунктом 120.1. статті 120 Податкового кодексу України N 2755-VI від 02.12.2010 р. Вказане податкове повідомлення - рішення часто виноситься податковим органом у зв'язку з незаконним неприйняттям останнім податкової звітності платника податків. Якщо змириться з такими незаконними діями і рішенням, згідно з абзацами третьому і четвертому пункту 120.1. статті 120 Податкового кодексу України, за кожне наступне неподання податкової звітності, у разі застосування протягом року до платника податків зазначеного вище штрафу, на нього накладається штраф у розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання. Слід пам'ятати і про «приємний» сюрприз для контрагента такого платника податків, у якого податковий орган, шляхом проведення податкової документальної позапланової невиїзної перевірки цілком може «зняти» податковий кредит з податку на додану вартість. Чи треба говорити, що неприйняття податкової звітності чи невизнання її такою останні кілька років є «нормальною» практикою податківців.
На мій погляд, перераховані вище зміни говорять про те, що це або помилка, або свідомий крок влади, направлений на обмеження суб'єктів, чиї права, свободи та інтереси порушені рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень, у доступі до правосуддя.