Налогообложение операций по обеспечению сотрудников предприятия жильем

Налогообложение операций по обеспечению сотрудников предприятия жильем

Адвокат адвокатской компании "Соколовский и Партнеры" Андрей Боднарчук

Опубликовано в журнале "Український юрист" № 7-8 июль-август 2014 года

Житлове убезпечення

Податкові наслідки операцій по забезпеченню житлом працівника підприємства

Попри кризову ситуацію в економіці, окремі її галузі продовжують розвиватися, що неминуче призводить до такого явища як плинність кадрів, в умовах якого спеціалісти змінюють одну компанію на іншу в пошуках вигідніших та комфортніших умов праці. За таких обставин роботодавці вимушені постійно розробляти нові способи мотивації та заохочення персоналу до більш довготривалої та продуктивної співпраці. Однією з найбільш ефективних залишається відома ще з радянських часів система мотивації шляхом забезпечення працівника житлом.

На жаль, подібна ініціатива роботодавців і досі не отримала належного законодавчого регулювання. Так, якщо окремі категорії працівників державних та комунальних підприємств (установ та організацій) можуть претендувати на отримання службового житла у відповідності із статтями 118 та 119 Житлового кодексу Української РСР, то для працівників підприємств приватного сектору економіки чіткі способи забезпечення їх житлом за рахунок роботодавця, законодавством не передбачені. Наразі законодавче регулювання згаданих правовідносин зводиться до положень ст. 9-1 Кодексу законів про працю України, яка встановлює, що підприємства, в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Тобто роботодавець може надати своєму працівнику додаткові соціальні гарантії, які не передбачені законом, в тому числі і забезпечити житлом, проте буквальний аналіз положень ст. 9-1 Кодексу законів про працю України чітко дає зрозуміти, що всі витрати роботодавця, понесені ним у зв’язку із наданням працівнику додаткового соціально-побутового забезпечення, покладаються на такого роботодавця.

Квартирні варіанти

За умов відсутності чіткого законодавчого регулювання відповідної сфери трудових відносин, для реалізації своїх мотиваційних проектів роботодавці вимушені керуватися приписами цивільного законодавства. У зв’язку із чим найбільш поширеними способами забезпечення працівника житлом залишаються безоплатне надання житла у власність працівника (дарування), оренда житла з правом викупу та надання цільового кредиту на придбання житла. Оскільки кожна із згаданих  операцій знаходиться в площині цивільно-правових відносин, їх здійснення буде створювати відповідні податкові наслідки для учасників таких операцій. Тому, при розрахунку бюджету того чи іншого мотиваційного заходу,  окрім прямих витрат на його реалізацію, потрібно  враховувати і податкову складову.

Так, наприклад варіант дарування квартири виглядає не надто привабливим з огляду на те, що у відповідності до пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, витрати на придбання основних засобів, які підлягають амортизації, не включаються до складу витрат платника податків. Тобто, роботодавець, при придбанні квартири з метою її передачі працівнику не зможе одразу зменшити базу оподаткування податком на прибуток суму витрат на придбання житла. Слід враховувати і те, що з урахуванням положень пп. 14.1.202. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, безоплатне передання квартири працівнику буде прирівнюватися до продажу товарів з усіма відповідними податковими наслідками. Крім того, при безоплатному переданні квартири працівнику у останнього виникне оподатковуваний дохід в розмірі вартості безоплатно отриманих товарів, визначеної за правилами звичайної ціни, у зв’язку із чим, роботодавець як податковий агент зобов’язаний буде сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб. Втішити може те, що єдиний соціальний внесок на вартість переданого працівнику житла, з урахуванням положень Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Постановою КМУ N 1170, 22.12.2010 р., не нараховується і не сплачується.

Якщо ж розглядати такий варіант як оренда житла з правом викупу, то перш за все, слід брати до уваги положення Порядку оренди житла з викупом, затвердженого Постановою КМУ від 25 березня 2009 р. N 274, згідно з яким  регулярні платежі, які вносяться орендарем на користь орендодавця по договору оренди з правом викупу, повинні складатись безпосередньо із  платежів за викуп житла та винагороди орендодавця, яка визначається  як  процентна ставка від платежів на викуп житла,  розмір якої встановлюється у договорі оренди. Враховуючи наведені особливості, операція по наданню працівнику житла в оренду з правом викупу, в цілях оподаткування буде розглядатися як фінансовий лізинг в розумінні п. 14.1.97. Податкового кодексу України, у зв’язку із чим така операція буде об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість. Також необхідно пам’ятати, що відображення в обліку операцій передачі житла в оренду з викупом здійснюється з урахуванням особливостей, що встановлені в розділі XX "Перехідні положення" ПКУ, згідно яких роботодавець як орендодавець зобов’язаний буде включити до доходів суму нарахованого працівнику орендного платежу і при цьому матиме  право включити до складу податкових витрат ту частину орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості  орендованої нерухомості. Операція платника  податку з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування орендарю (працівнику) також буде об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Базою оподаткування ПДВ  буде плата за викуп житла, без врахування процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу. «Найприємнішим» для роботодавця в цьому випадку буде те, що податкове зобов’язання з податку на додану вартість виникає у момент передачі житла в оренду працівнику (п. 187.6 ПКУ).

Мотиваційний ризик

Проаналізувавши порядок оподаткування операцій по безоплатному  наданню житла у власність працівника та оренди з правом викупу, можна дійти висновку, що оптимальним варіантом з точки зору податкового планування, все-таки, залишається надання працівнику цільової безпроцентної позики на придбання житла. У податковому обліку підприємства-позикодавця операції з надання та повернення безпроцентної позики фізичній особі не відображаються. Отже, при виплаті позики у роботодавця не виникає витрат, при її поверненні — доходів. Відповідно до п. 165.1.31 ПКУ основна сума поворотної фінансової допомоги, отримана платником податку, також  не включається до оподатковуваного доходу платника податків фізичної особи. Однак, в цьому випадку функція мотивації працівника частково девальвується, оскільки тягар по забезпеченню працівника житлом, по суті, перекладається на самого працівника. В цьому випадку роботодавець для того, щоб частково чи повністю компенсувати працівнику його витрати на погашення позики, може підвищити працівнику заробітну плату, що в свою чергу призведе до переплат по ПДФО та ЄСВ. У підсумку можна констатувати, що до тих пір, поки подібні соціальні ініціативи роботодавців не отримають належної законодавчої підтримки, роботодавцям слід бути готовими мотивувати не лише своїх працівників, але й державний бюджет.